Соєві боби 10 кг/паковання

Соя є одним із найдавніших культурних рослин, що вирощуються в їжу, а також одним з основних елементів азійської кухні. У Китаї були виявлені малюнки із зображенням сої, виготовлені приблизно 6 тисяч років тому. Про сої є згадки в найперших літературних джерелах Давнього Китаю (3-4 тисяч років тому). Засновник Китаю — напівміфічний імператор Шен-Нунівівівівкартани 5 культур: рис, пшеницю, чумізу, просо та сою. Деякі вчені припускають ще більш раннє «окультурювання» сої — 6-7 тисяч років тому. Перші документальні знахідки, тобто сліди зберігання і перероблення сої відносять до 11 в до н.е. Трохи пізніше сою поширена в сусідніх країнах — головно в Кореї та Японії.

У чому ж користь сої? Соєві білки, на відміну від тварин, засвоюються людським організмом на 90%. Білок сої низькокалорійний, багатий на органічні кислоти та не утворює в організмі пуринових основ, що призводять до захворювань суглобів. За вмістом білка соя перевершує курятину в 14 разів, яйця вчетверо, яловичину в 3,5 раза. Білок сої містить удвічі більше фосфорної кислоти, ніж білки тварин, учетверо більше мінеральних речовин, 8 незамінних для людського організму амінокислот, що містяться тільки в м'ясних продуктах, водночас соя в кілька разів дешевша за м'ясо. У зрілому насінні сої містяться вітаміни А (ретинол), B6 (піридоксин), B9 (фолацин), С, мікро- та макроелементи: кальцій, залізо, магній, фосфор, калій, натрій і цинк. На 100 г сухих соєвих бобів припадає 8,5 г води, 36,5 г білків, 20 г жирів (велика частина — полінасичених) і 30,2 г вуглеводів. Водночас етапи підготовки сої не тільки не зменшують кількість корисних речовин, а навпаки — утворюють нові. Соя не викликає алергії й у разі правильного приготування може замінювати продукти з тваринними білками, на які можлива алергія (наприклад, алергія на молочні продукти). У сої, приготованій традиційним способом, низький вміст жиру (1,5% у соєвому молоці та 5% у тофу та темпі). На відміну від м'яса та тварин, сої не містить поліненасичених жирних кислот, які не беруть участь в обміні речовин і накопичуються в жирових відкладах на стегнах у жінок і в зоні живота в чоловіків. Саме ця «зайва вага» найскладніша, а іноді навіть неможливо вигнати з організму.

Сою використовують не тільки в кулінарії, але й під час лікування безлічі хвороб: серця, судин, печінки, нирок, кишківника. Соя використовується під час лікування ожиріння, гепатиту, діабету та навіть ракових пухлин. Соєві продукти корисні для дітей, починаючи з грудного періоду. Дитячий організм швидко засвоює білок, добре росте, формується міцний скелет. Соя слугує формувальним продуктом, цінною допомогою в повноцінному харчуванні, доповнюючи й іноді замінюючи м'ясо та інші джерела тваринних білків. Соя корисна і в старшому віці. У жінок у стадії менопаузи соя практично ліквідує остеопороз, що розвивається, активно насичуючи організм кальцієм. Соєві продукти помітно підвищують мозкову діяльність, підтримують гостру пам'ять, допомагають уникнути раку молочної залози в жінок і передміхурової — у чоловіків. Вся користь сої, зрозуміло, розкриється тільки в традиційно вирощених зерен сої та у разі правильного їхнього приготування.

Якби соя була шкідлива для організму, китайці ніколи не стали б найзнаменитішимтворювачем на планеті. За тисячоліття вирощування сої китайці навчилися витягувати з неї максимум користі. Тепер усьому іншому світу варто не винаходити велосипед, а вчитися в Китаю. Відомо, що навіть після довгої варіння соєві боби залишаються жорсткішими та гіркими, до того ж цілі боби погано перетравлюються в шлунку.

У Китаї є кілька способів приготування сої до вживання. У «чистому» вигляді сою ніхто не їсть. Перший спосіб: зробити соєве молоко. Готують його за допомогою варіння бобів і подрібнення їх у пюрі, трохи підсолоджуючи або підсмалюючи. Традиційно приготоване соєве молоко в Китаї подають до сніданку. Другий спосіб: ферментація. Це широке поняття на практиці позначає роботу бактерій, дія схожа зі скисанням молока. Відомо, що скише молоко (кефір, простокваша, йогурт, сметана та ін.) набагато легше, порожнистіше та швидше засвоюється організмом, тому що половина «працьовни» вже вироблена, тому кисломолочні продукти не обтяжують травлення, як цільне молоко. У разі із соєю відбувається те саме. Боби ферментують, купуючи темний колір. Метод ферментації зародився приблизно 2 тисяч років тому та вдосконалювався століттями. З ферментованої сої отримують знаменитий соєвий соус, без якого китайська, та й багато азійських кулінарії були б неповними. Щодня вживаючи соєвий соус, мешканці Азії забезпечують свій організм рибофлавіном, магнієм, вітаміном B6, міддю, фосфором, залізом і марганцем. Соєвий соус майже завжди солоний, тому що сіль є частиною процесу ферментації. Третій спосіб: пророщування. Зрістки сої містять набагато більше корисних речовин, ніж можна витягти з бобів вареною або іншими способами.

Проростити сою можна й удома. Візьміть звичайний квітковий горщик або іншу ємність з отвором у донечці. Усередині горщика постеліть шматок полотна та покладіть необхідну кількість промитих і замочених упродовж 6 годин бобів сої. Зверху соя закривається тканиною для захисту від світла та поливається двічі на добу (літом — 3). Взимку добре поливати теплою водою й тримати в досить теплому місці. Взимку соя проростає в середньому за 15 днів, влітку — за 3-4 дні. Паростки вважаються готовими, ялини вони досягнуті 4-5 см. Водночас до їжі вживаються тільки паростки, самі ж насіння сої йде у відхід. Ростки можна їсти свіжими, наприклад, у салатах, обсмажувати або варити (супи, бульйони). Перед вживанням паростки завжди обдаються окропом — це збільшує їхню поживну цінність і покращує смак.

Із сої також вичавлюють чудову олію. Соєва олія за частотою вживання стоїть на другому місці в Китаї після ріпакової та перед арахісовою.

Головним секретом приготування сої можна вважати вимочування. За кілька годин вимочування соя збільшується в об'ємі втричі та виробляє фермент, який допомагає перетравити боби. Після замочування (від декількох годин до декількох днів), воду, у якій замочувалася соя, зливають і заливають свіжою холодною водою на кілька годин, після чого варлять на дуже повільному вогні впродовж доби. Після цих операцій приготована соя засвоюється організмом на 98-100%. Зрозуміло, що для домашнього приготування такий спосіб надто громіздкий, тому сою зазвичай готують спрок, роблячи з неї всілякі страви, які можна довго зберігати.

Такі страви, як-от тофу (або доуфу) — соєвий сир або сир, мисо — паста з насіння сої, темпе й інші зовсім не схожі ні на смак, ні на зовнішній вигляд на соєві боби. Тофу в китайській кулінарії входить до складу багатьох кулінарних вишуканих і нешуканих відвідувачів китайського ресторану дуже складно зрозуміти, з чого приготовано ту чи іншу страву. Сир тофу в Китаї виконує ту саму роль, що м'ясо та молоко в інших країнах. Соєве молоко використовується для приготування солодощів, а також для запікання, відмочування та інших цілей. Соєве борошно в китайській кулінарії застосовується повсюдно, а соєвий соус — один із ключових елементів китайської кухні. Нарешті, всім відомий замінник м'яса, приготований із соєвого борошна, дуже сильно схожий на м'ясо та може замінити його не тільки за зовнішніми характеристиками, але й за харчовою цінністю.

Зія варта більшої уваги, ніж їй відводиться. Слава «шкідливого продукту», закріплена за соєю, не має заважати бачити корисні властивості цього продукту. Соя набагато корисніша від звичної нам картоплі та пшениці, з борошна якої робиться переважна кількість хлібних виробів. Соя за складом багатший за багато звичних нам овочів і може частково замінювати тваринні жири.